Самокритика здається безневинною. Ви робите це щодня — вдома, на роботі, у транспорті. І навіть не підозрюєте, що ця звичка повільно, але невпинно руйнує вашу впевненість, знижує рівень щастя і навіть може викликати депресію. Про що йдеться? Про постійне самокритичне мислення.
Ви — свій найсуворіший критик
“Я недостатньо хороший”, “У мене нічого не вийде”, “Я знову все зіпсував(ла)” — ці фрази лунають у вашій голові набагато частіше, ніж ви помічаєте. Самокритика може бути корисною в малих дозах, але у більшості вона перетворюється на хронічну внутрішню атаку. І це має наслідки.
Психологи попереджають: самокритика активує в мозку ті самі центри, що й фізичний біль. Так, коли ви “сварите себе подумки”, мозок сприймає це як реальну загрозу. Це викликає стрес, порушення сну, зниження самооцінки — а в довгостроковій перспективі, навіть хвороби.
Чому ми це робимо?
В основі звички — страх. Страх бути неприйнятим, осудженим, слабким. Часто самокритика — це результат виховання, де вас більше карали, ніж хвалили. Ви вчились самі себе “лякати”, щоб стати кращими. Але правда в тому, що самоосуд не допомагає рости, він блокує розвиток.
Як це змінити?
Зловіть себе на думці. Наступного разу, коли скажете собі “я нікчема”, — зупиніться. Запитайте: “Чи сказав(ла) б я це своєму другові?” Якщо ні — чому ж тоді дозволяєте говорити це собі?
Замініть мову критики на мову підтримки. Замість “я знову все зіпсував(ла)”, скажіть: “Я намагаюсь, і це вже багато”.
Ведіть щоденник доброти до себе. Щодня записуйте хоча б одну річ, за яку ви можете себе похвалити — навіть найменшу.
Працюйте з психологом, якщо внутрішній критик не стихає. Професійна підтримка може змінити життя.
Насправді, головна загроза — не помилки, не обставини й навіть не інші люди. Найбільша небезпека — це голос всередині, який щодня переконує вас, що ви недостатньо хороші. І найкраще, що ви можете зробити — навчитись відповідати йому із турботою, а не мовчати.
